Персональный сайт

СТАДІЇ ПЕРЕЖИВАННЯ ГОРЯ

Ірина — Sun, 30 Mar 2014 18:48:54 GMT

Перший етап: шок і заперечення
Перші години, дні і навіть тижні ви просто відмовляєтеся приймати те, що трапилося. Ви розумієте, щó саме сталося, але не можете віддатися переживанням – між вами і вашими емоціями немов виростає скляна стіна. Таке «завмирання» і «відсторонення» захищає вас від повного розпаду через нестерпний біль, але, з іншого боку, змушує відчувати страх: чому я не можу плакати? Найчастіше людина, що втратила когось близького, воліє ставитися до того, що трапилося, як до страшного сну. Інші відчувають, що втратили мету в житті, а треті замикаються в собі і перетворюються на самітників.
Перший етап зазвичай супроводжується прогалинами в пам'яті (ви не можете згадати події попереднього дня і не пам'ятаєте, коли останнього разу їли), дезорганізацією (ви раз у раз забуваєте чи губите ключі або телефон), неадекватною реакцією на будь-які події (ви поводите себе не так, як звичайно, і відчуваєте себе ніби кимось іншим). У таких випадках психологи радять, як би банально це не здавалося, дати волю почуттям. Так, ви пережили страшне потрясіння, і ці сплески будуть повторюватися ще довго, тому плачете ви майже весь час або, навпаки, не можете зронити і сльозинки, – все це не так страшно, як може здатися. Головне – спробувати впоратися з запереченням смерті близької людини, хоча воно і рятує вас від почуття повної безнадійності. Якщо у вас є можливість, краще не борсатися у власних переживаннях іне тікати від них, а поділитися з тими, кому ви довіряєте.

Другий етап: біль і почуття провини
Коли ви потихеньку звільнилися від захисного кокона, з глибини душі починають рватися емоції. Цей період може виявитися найскладнішим і найчорнішим. Найбільш поширена реакція – це звинувачення себе в тому, що ви спілкувалися з покійним при його житті не так, як повинні були. Ви згадуєте бесіди і суперечки з ним і картаєте себе: даремно ви були такими різкими. Або ж звинувачуєте себе за те, що опинилися саме в такому місці або вчинили саме так, а не інакше, чи, навпаки, засуджуєте себе за те, що не схотіли чи не змогли щось зробити. Вважаєте, що ви в якийсь незбагненний спосіб повинні були передбачити трагічне майбутнє і запобігти йому, – так, ніби це в людських силах.

Зараз ви страждаєте від екстремальних перепадів настрою, емоційного і / або фізичного виснаження і сонливості. Сльози навертаються на очі в той момент, коли ви найменше цього очікуєте, а негативні думки про себе, здається, оселилися у вашій голові навіки.
На цьому етапі потрібно постаратися перестати весь час прокручувати події минулого у своїй пам'яті. Якщо з голови ніяк не йдуть самі неприємні моменти, обговоріть їх з рідними чи друзями, які разом з вами пройшли через те ж саме, розкажіть, які саме почуття і емоції ви переживали. Так ви даєте вихід своїм страхам і почуттю провини, отримуєте підтримку близьких і розумієте, що ви дійсно зробили все, що було на той момент часу у ваших силах. Ви не моглі знати ТОДІ, що трапиться далі.
Не соромтеся звернутися за допомогою. Група підтримки, психотерапевт або просто рідна людина допоможуть вам впоратися з важкими переживаннями. Примусьте себе виговоритися. Найлегше сховатися і добровільно ізолювати себе, але рано чи пізно вам все одно доведеться «вийти з тіні». Якщо ви відчуваєте свою провину за те, що залишилися жити, або, навпаки, відчуваєте полегшення, не варто вважати себе лиходієм: ці почуття вкладаються в рамки норми. Правда ситуації полягає в тому, що не можемо все передбачити наперед і не на все можемо вплинути.

Третій етап: гнів, розчарування і гіркота
Цей етап характеризується «спалахами» емоцій. Ви будете прекрасно себе почувати, поки щось: замітка в журналі, газеті, запис у блозі чи епізод по ТБ, – не викличе у вас раптового спалаху люті. На третій стадії ви переживаєте напади жалю до себе, ви задаєтеся дитячими питаннями: «Чому саме я?» і «Звідки така несправедливість?», «За що мені це?». Багато хто з соромом зізнається, що часто думає: «Чому померла саме дорога мені людина, а не хтось інший?», «Чому це трапилося саме зі мною, а не з якимось негідником, який заслужив таке?»
Людина, що переживає третій етап, часто цурається певних соціальних ситуацій, особливо святкових заходів, і відчуває роздратування через те, що проблеми інших здаються такими дрібними і нікчемними, поріняно з тим, що переживає вона особисто. А при словах «Я так тебе розумію» або «Що я можу для тебе зробити?» їй хочеться вити вовком. Тут краще уникати спілкування з тим, хто здатний зіпсувати вам настрій. Якщо, скажімо, якийсь ваш приятель при зустрічі заводить одну й ту ж шарманку «ах, як шкода», забудьте про нього на якийсь час. Оточуючим краще розповісти про те, що саме сталося. Говорити про втрати, біль і страх, може, і не прийнято в нашому суспільстві, проте куди незручнішою є ситуація, коли ви мовчите, а ваше оточення не знає, що трапилося і губиться в здогадках, що з вами коїться. Вам буде куди неприємніше, якщо люди почнуть наполегливо допитуватися, в чому причина вашого пригніченого стану.
Поспівчувайте собі. Якщо озлобленість віддалила вас від оточуючих, не нарікайте на них за брак співчуття, ви й самі можете співчувати собі. Ви щойно зіткнулися з трагічною подією в житті, і це цілком природно – порівнювати своє становище із ситуацією інших людей, і думати, що їм набагато легше, ніж вам. Нагадайте собі, що ви не завжди будете сумувати і що в майбутньому все потроху налагодиться.

Четвертий етап: прийняття ситуації і відчуття полегшення
Незалежно від того, наскільки глибокими є ваші страждання, повільно, але неухильно, ви повертаєтеся до звичного життя. Спочатку ви будете робити крок вперед і два назад, але поступово ви почнете усвідомлювати те, що трапилося, і задіювати приховані «резерви сили». Ви з подивом виявите, що життя не зупинилося. Моменти радості якийсь час ще будуть поступатися місцем почуттю провини: як, мовляв, я можу відчувати себе щасливим, коли трапилося таке? Але трагічна подія з плином часу стає вашим досвідом, вашим минулим. Як тільки ви прийняли і почали відпускати цю подію, для вас знову стають смішними речі, над якими ви сміялися раніше. Ви помічаєте дрібниці, на які до цього не звертали увагу: у когось нові черевички, а через дорогу відкрилася приємна кав'ярня; падає літній дощик, а на лотку продають ваші улюблені цукерки. На цьому етапі вам потрібно якнайбільше завантажити себе приємними емоціями. Якщо єдине, що змушує вас вранці вставати з ліжка, – це ваші діти або внуки, постарайтеся проводити з ним якомога більше часу. Якщо ви захоплюєтеся в'язанням – саме час почати який-небудь масштабний «проект», а якщо любите майструвати – добре було б зробити якусь красиву чи практичну річ. Запитайте себе: чи хотів би ваш покійний родич, щоб ви все життя ходили в траурі, чи йому було би приємніше, аби ви раділи життю? Чи варте ваше єдине життя, аби все його прожити далі в смутку, чи воно мало би приносити вам радість?
Багато, хто, випробувавши гіркоту втрати, переживши страшні події, знаходять розраду в допомозі іншим. Озирніться: навколо багато людей, яким ви можете допомогти. Пам'ятаєте, як вам допомагали близькі, коли ви зіткнулися з горем? І ви теж можете зробити чиєсь життя легшою і радіснішим. Бо ви вже стали сильнішим і мудрішим!

Що таке посттравматичний стресовий розлад (ПТСР) ?

Ірина — Sun, 30 Mar 2014 18:19:27 GMT

Ознаки посттравматичного стресового розладу

Симптоми ПТСР можуть виникнути раптово, поступово або нагадувати про себе час від часу. Вони можуть з'являтися ніби нізвідки, а можуть «запускатися» чимось, що нагадує людині про страшну подію, якось пов’язано з нею: місце події, шум, запах, певні слова чи óбрази уяви.
При тому, що кожен відчуває ПТСР по-своєму, є три основні симптоми:
• нав’язливе намагання «переосмислити» неприємні події, відтворення їх в уяві (зокрема, у сновидіннях);
• прагнення уникати того, що нагадує про травму (наприклад, місця події);
• підвищені тривожність і емоційне збудження, постійна настороженість, підозріливість.

Додаткові ознаки ПТСР:
Гнів і дратівливість; почуття провини, сорому або самозвинувачення; зловживання алкоголем чи наркотиками; почуття недовіри і зради, а також «несправедливості долі»; депресія і почуття безвиході; суїцидальні думки; відчуття відчуженості; фізичні болі; поверхневий і неспокійний сон, жахливі сновидіння; здригання при дзвінках, оплесках та ін. буденних звуках; нездатність згадати цілі епізоди пережитої травми; відчуття, що людині «не судилося» знайти роботу, створити сім'ю тощо.

Якщо Ви підозрюєте, що у Вас або Вашої близької людини є ПТСР, потрібно негайно ЗВЕРНУТИСЯ ПО ДОПОМОГУ ДО ПСИХОТЕРАПЕВТА ЧИ ПСИХОЛОГА. Чим скорше буде виявлений ПТСР, тим легше і швидше його вилікувати. ПТСР не є ознакою слабкості чи нездатності «взяти себе в руки», «не розпускатися». Для подолання цього стану необхідно прийняти травмуючу подію – як частину Вашого минулого, не намагатися її «забути», не відгороджуватися від неї. Її потрібно саме ПЕРЕЖИТИ, ПРИЙНЯТИ – І ВІДПУСТИТИ. За підтримки фахівця зробити це легше.
При ПТСР для людини природньо прагнути уникати хворобливих спогадів і переживань. Але якщо Ви спробуєте відгородитися від хворобливих спогадів, не зважати на них, буде тільки гірше. Емоції нікуди не подінуться і будуть проявлятися в моменти стресу або коли ваш самоконтроль буде слабшати. Спроби постійно контролювати ситуацію тільки виснажать Вас, будуть марно забирати сили, потрібні Вам, аби повернутися до нормального стану. Занедбаний ПТСР може вплинути на все ваше подальше життя. А Ви заслуговуєте на краще!

Поради:
• Не віддалятися від своїх друзів і близьких. В жодному разі не можна втрачати зв'язок з людьми , які піклуються про Вас. Підтримка з боку інших людей є життєво важливою для Вашого одужання.
• Розгляньте питання про приєднання до групи підтримки для постраждалих від такого ж типу травми. Група підтримки може допомогти вам почувати себе не ізольованим і не самотнім. Завдяки групі можна також побачити нові для себе способи подолання і навчитися їм. Це зробить Вас сильнішим і мудрішим.
• Не вживайте алкоголь або наркотики. Тому що, коли Ви намагаєтеся «залити» своє горе, Вам стає легше тільки на короткий час, але в загальному ПТСР посилюється. Вживання психоактивних речовин погіршує багато симптомів ПТСР, які проявляються в емоційному онімінні, соціальній ізоляції, гніві і депресії.

Допоміжні способи у подоланні ПТСР (способи самодопомоги):
Дізнайтеся якомога більше про ПТСР;
Приєднайтесь до групи підтримки;

Довіртеся близькій людині; говоріть з людьми про Ваші переживання і почуття, а не про саму подію;
Проводьте час з позитивно налаштованими людьми; розмовляйте з тими, хто переніс у минулому важкі ситуації і дав собі з ними раду;

Якщо ви віруюча людина або маєте групу духовних однодумців, зберігайте зв’язок з ними; приділіть увагу Вашій вірі і духовним потребам; звертайтеся у молитвах до Бога;
Насолоджуйтесь тишею природи;

Практикуйте релаксацію і медитацію;

Займайтеся спортом на свіжому повітрі; подбайте про поживну їжу і достатній сон: не тільки ваша душа, а й тіло потребує догляду і підтримки;
Уникайте алкоголю і наркотиків;

Займайтеся повсякденними, звичайними для себе життєвими справами; структуруйте свій час і старайтеся дотримуватися плану; відновіть свої улюблені заняття.

Поради для рідних і друзів людини, що страждає на ПТСР.
Якщо у того, кого ви любите, є ознаки ПТСР, піклуйтеся про нього і підтримуйте. ПТСР може бути важким випробуванням для сім'ї. Вам буде складно зрозуміти, чому близька людина замкнулася в собі чи стала «байдужою». Іноді її поведінка буде нестабільною, непередбачуваною. ПТСР може навіть призвести до втрати роботи і колишніх захоплень .
Якщо у Вашій сім'ї є людина, що перенесла травму і перебуває в стані ПТСР:
Будьте терплячими і намагайтеся зрозуміти близьку людину. Наберіться терпіння. Людині з посттравматичним стресовим розладом, можливо, буде потрібно говорити про травматичну подію знову і знову. Це частина процесу її видужання. Слухайте її ще і ще – скільки вона потребуватиме, кажіть їй про свою любов, підтримку, про свою віру в її сили, про свою готовність бути поруч з нею.
Намагайтеся поступово скеровувати її думки на позитивне майбутнє: улюблені заняття, відпочинок, життєві успіхи, надійні стосунки; якщо це доречно – помрійте разом з нею. Але будьте щирими і правдивими у своїй підтримці. Краще просто взяти за руку чи обійняти, ніж обіцяти нездійсненне чи фальшиво підбадьорювати. Не кажіть їй: «Візьми себе в руки», «Забудь про це», «Не згадуй більше!». Але не треба і «залипати» в гóрі чи підтримувати позицію жертви. Минуле повинно стати досвідом і залишитися в минулому.
Не сприймайте симптоми ПТСР близької людини – емоційне заціпеніння і гнів – на свій рахунок. Якщо Ваша рідна людина здається відчуженою, дратівливою, пам'ятайте, що це не має відношення до Вас чи Ваших стосунків.
Якщо людина не йде на розмову про травмуючу подію, не тисніть на неї. Їй неймовірно складно говорити про це. Але дайте зрозуміти, що якщо людина захоче поговорити, Ви готові її вислухати.

Чому не можна жити в стані ПТСР?
ПТСР може зруйнувати вашу сім'ю. Ви можете виявити, що віддалилися від рідних і близьких, не в змозі ладнати з людьми, що Ви стали сердитими або навіть жорстокими.
ПТСР може викликати інші проблеми із здоров'ям. Доведено зв'язок між ПТСР і хворобами серця.
ПТСР може викликати алкоголізм .
ПТСР може позбавити Вас радості життя.

Види лікування ПТСР :
• Персональна психотерапія, сфокусована на травмі, – індивідуальна та групова.

• Сімейна психотерапія. Вона допомагає рідним і близьким зрозуміти, через що Ви проходите. Подібна терапія зближує і допомагає краще зрозуміти одне одного в сім'ї.
• Медикаментозне лікування. Іноді людям з ПТСР призначають ліки, щоб полегшити прояви депресії або тривоги. Медикаменти не вилікують причини ПТСР, але зроблять людину менш пригніченою і спокійнішою.

Лікування ПТСР - це довгий і нелегкий процес. Фахівці і близькі люди готові допомогти Вам на шляху до одужання.

ПОВЕДІНКА У НАТОВПІ

Ірина — Sun, 30 Mar 2014 17:56:52 GMT

Що робити?

Не піддаватись загальній паніці! Емоції змусять тебе бігти туди, куди побіжать всі, а це небезпечно для життя. Для порятунку ж потрібен здоровий глузд та самокритика, які слугують найкращими гальмами при надмірних емоціях.

Ось прості прийоми, які допоможуть не піддатись загальній паніці:

Ніколи не приймай на віру чутки, які поширюються в натовпі. Шукай спосіб перевірити нав'язану інформацію за допомогою фактів.
Психологічно дистанціюйся від натовпу - приймай рішення виходячи з того , що бачиш, а не з того, що чуєш!
В жодному разі не сперечайся з роздратованим натовпом - "білих ворон" натовп знищує.
Якщо ти відчуваєш, що "заводишся", спробуй поглянути на себе зі сторони. Як ти зараз виглядаєш, чи не смішно ти поводишся, чиї слова ти промовляєш?
А ще швидко прийти до тями можна зробивши дуже різкий видих, боляче вщипнувши себе за руку чи прикусивши губу.

Як поводитись, якщо ти все ж опинився у тисняві ?

- Схрести руки на грудях, це допоможе вберегти ребра від можливих ударів.

- Позбудься усього, що могло б травмувати тебе (сумок, наплічника, шарфів, біжутерії, ручок та окулярів).

- У тисняві ніколи не нагинайся щоб щось підняти. Жодна річ не вартує твого життя.

- Міцно тримайся на ногах: падіння у натовпі смертельно небезпечне! Якщо можливо, притримуйся за своїх сусідів.

- Якщо ти все ж впав, то необхідно якнайшвидше встати! Для цього зіпрись на ногу та зроби різкий ривок у напрямку руху натовпу.

- Зосередься на близьких тобі людях. Досвід показує, що у паніці люди схильні втрачати зв’язки з близькими.

- Брати дитину у натовп – означає піддавати її життя смертельній небезпеці. Але якщо так трапилось, що у тебе на руках малолітня дитина, запам’ятай, що найбезпечніше місце - над головами. Відомі випадки, коли матері просто кидали своїх дітей поверх натовпу і тим самим рятували їх від смерті.

- Якщо натовп почав рухатись, необхідно слідувати у напрямку руху людей. І, як не дивно, варто притримуватись центру натовпу – тут більше можливостей та часу щоб зорієнтуватись як вибратись з складної ситуації.

І завжди пам’ятай головне правило виживання: заходячи кудись, подумай, як ти будеш звідти вибиратися.

КОЛИ Є СЕНС ШУКАТИ ПРОФЕСІЙНОЇ ДОПОМОГИ?

Ірина — Sun, 30 Mar 2014 17:54:12 GMT

• Ваше життя йде шкереберть: наростають подружні проблеми, сімейні конфлікти, втрата дружби, проблеми на роботі або в навчальному закладі
• Коли у вас є хронічні фізичні і тілесні порушення, а жодних медичних причин не знаходять
• Ви повністю поглинуті думками про пережите і не можете від них відсторонитися
• Ви відчуваєте себе дуже самотнім, розгубленим, наляканим
• Вам дуже важко приймати рішення і сконцентруватися на чомусь
• Ви перебуваєте в стані безнадійності, важкої депресії або гніву чи провини
• Вам здається, що алкоголь чи якісь інші речовини заспокоять ваш біль, фізичний або душевний
• І, нарешті, коли ви просто хочете, щоб вам хтось допоміг.

ОСНОВИ КРИЗОВОЇ ІНТЕРВЕНЦІЇ. ДЕБРИФІНГ

Ірина — Sun, 30 Mar 2014 17:47:48 GMT

( У підготовці матеріалу використані методичні розробки Gryphon Place. США

Дебрифінг – форма кризової інтервенції, що являє собою особливим чином організоване обговорення в групах людей, які спільно пережили стресову або трагічну подію.
Мета – мінімізувати ймовірність важких психологічних наслідків після стресу.
Дебрифінг не може запобігти виникненню наслідків травмуючих подій, але він перешкоджає їх розвитку, сприяє розумінню причин і пропонує дії і заходи, які полегшать процес виходу з кризи. Тому це водночас і метод кризової інтервенції, і профілактика.
Дебрифінг можна проводити в будь-якому місці, але найкращий варіант – коли приміщення зручне, доступне та ізольоване від сторонніх.
У групі повинно бути від 10 до 15 осіб і двоє ведучих (дебриферів).

Єдина Україна!

Ірина — Thu, 27 Mar 2014 18:33:50 GMT

Трохи з історії психології...

Ірина — Wed, 26 Mar 2014 21:17:50 GMT

Античність

Перші уявлення про психіку були пов’язані з анімізмом (від латинського “аніма” – дух, душа) – найдавніша теорія, згідно з якою у всього, що існує на світі, є душа.

Згідно з давньогрецьким філософом Платоном (427-347 рр. до н.е.), душа людини існує раніше, ніж вона вступає в з’єднання з тілом. Душевні явища поділяються Платоном на розум, мужність (в сучасному розумінні – воля) і жадання (мотивація). Розум розміщується в голові, мужність – у грудях, жадання – в черевній порожнині. Гармонічна єдність розумного початку, благородних прагнень і жадань додає цілісності душевному життю людини.

Вершиною античної психології є вчення про душу Аристотеля (384-322 рр.). Душа, за Аристотелем, безтілесна, вона є формою живого тіла, причиною і метою всіх його життєвих функцій. Рушійною силою поведінки людини є прагнення (внутрішня активність організму), що пов’язане з почуттям задоволення або незадоволення. Почуттєві сприйняття складають початок пізнання. Збереження і відтворення відчуттів забезпечує пам’ять. Мислення характеризується складанням загальних понять, думок і умовиводів. Особливою формою інтелектуальної активності є нус (розум), що привноситься ззовні у вигляді божественного розуму.

Середні віки

Посилення церковного впливу на всі сторони життя суспільства, включаючи і науку). Душа є божественним, надприродним початком, і тому вивчення душевного життя повинне бути підлегле завданням богослов’я. Людській думці може піддаватися лише зовнішня сторона душі, яка звернена до матеріального світу. У середні віки нагромаджується конкретний матеріал про анатомо-фізіологічні особливості людського організму як однієї з основ психіки. Особливо потрібно відмітити діяльність арабських мислителів ІХ-ХІІ ст. Авіценни і Аверроеса. Німецькі схоласти Р. Гокленіус і О. Кассман уперше ввели термін “психологія” (1590).

Умоглядна психологія XVII століття

З ХVII століття починається нова епоха в розвитку психологічного знання. Вона характеризується спробами осмислити душевний світ людини, переважно з загальнофілософських, умоглядних позицій, без необхідної експериментальної бази. Р. Декарт (1596-1650) доходить висновку про найповнішу відмінність, існуючу між душею людини і її тілом: “Тіло за своєю природою завжди ділиме, тоді як дух неподільний”. Однак душа здатна робити в тілі рухи. Декарт заклав основи детерміністичної (причинної) концепції поведінки з її центральною ідеєю рефлексу як закономірної рухової відповіді організму на зовнішнє фізичне подразнення.

Спробу знову з’єднати тіло і душу людини, які були розділені вченням Декарта, зробив голландський філософ Спіноза (1632-1677). Немає особливого духовного початку, він завжди є одним з виявів протяжної субстанції (матерії). Душа і тіло визначаються одними і тими ж матеріальними причинами. Спіноза вважав, що такий підхід дає можливість розглядати явища психіки з такою ж точністю й об’єктивністю, як розглядаються лінії і поверхні в геометрії.

Німецький філософ Г. Лейбніц (1646-1716), відкинувши встановлену Декартом рівність психіки і свідомості, ввів поняття про несвідому психіку. У душі людини безперервно йде прихована робота психічних сил незліченних “малих перцепцій” (сприйняття). З них виникають свідомі бажання і пристрасті. Лейбніц намагався пояснити зв’язок між психічним і фізичним (фізіологічним) в людині не як взаємодію, а як відповідність у вигляді створеної завдяки божественній мудрості “передумовленої гармонії”.

Емпірична психологія XVIII століття

Термін “емпірична психологія” введений німецьким філософом XVIII століття X. Вольфом для позначення напряму в психологічній науці, основний принцип якого полягає у спостереженні за конкретними психічними явищами, їх класифікації і встановленні закономірного зв’язку між ними, що перевіряється на досвіді. Цей принцип став основою вчення родоначальника емпіричної психології англійського філософа Дж. Локка (1632-1704). Душу людини Локк розглядає як пасивну, але здібну до сприйняття середовища, порівнюючи її з чистою дошкою, на якій нічого не написано. Під впливом почуттєвих вражень душу людини, коли вона прокидається, наповнюють прості ідеї, починається мислення, тобто утворюються складні ідеї. У мову психології Локк ввів поняття асоціації – зв’язку між психічними явищами, за яким актуалізація одного з них спричиняє появу іншого.

Психологія XIX століття як самостійна наука

Виділення психології в самостійну науку сталося в 60-х роках XIX ст. Воно було пов’язане зі створенням спеціальних науково-дослідницьких установ – психологічних лабораторій та інститутів, кафедр у вищих навчальних закладах, а також з введенням експерименту для вивчення психічних явищ.

Першим варіантом експериментальної психології як самостійної наукової дисципліни стала фізіологічна психологія німецького вченого В. Вундта (1832-1920), творця першої у світі психологічної лабораторії. В області свідомості, вважав він, діє особлива психічна причинність, що підлягає науковому об’єктивному дослідженню.

Послідовник Вундта Е. Тітченер (1867-1927), американський психолог, був фундатором і лідером структурної психології. У її основі лежить ідея елементів свідомості (відчуттів, образів, почуттів) і структурних відносин.

Виникнення вітчизняної наукової психології

Основоположником вітчизняної наукової психології вважається І.М. Сєченов (1829-1905). У його книзі “Рефлекси головного мозку” (1863) основні психологічні процеси отримують фізіологічне трактування. Їх схема така ж, як і у рефлексів: вони беруть початок у зовнішньому впливі, продовжуються центральною нервовою діяльністю і закінчуються діяльністю у відповідь – рухом, вчинком, мовою. Однак булла недооцінена специфіка психічної реальності в порівнянні з фізіологічною її основою, не врахована роль культурно-історичних чинників у становленні і розвитку психіки людини.

Важливе місце в історії вітчизняної психології належить Г.І. Челпанову (1862-1936). Його головна заслуга полягає у створенні в Росії психологічного інституту (1912).

Експериментальний напрям у психології з використанням об’єктивних методів дослідження розвивав В.М. Бехтерев (1857-1927).

Зусилля І.П. Павлова (1849-1936) були спрямовані на вивчення умовно-рефлекторних зв’язків у діяльності організму. Його роботи плідно вплинули на розуміння фізіологічних основ психічної діяльності, однак власної психологічної концепції І.П. Павлов не створив.